^{Український переклад аналітичної статті, опублікованої англійською мовою у The Kyiv Independent. Автори: Любов Цибульська та Андрій Сухарина, Join Ukraine}

Ще в січні-лютому 2026 року Росія переживала найгірший фіскальний період з початку повномасштабного вторгнення в Україну.

Нафтогазові доходи бюджету впали на 50% порівняно з попереднім роком, дефіцит за перші два місяці сягнув $42 млрд. Уряд готувався різати невійськові витрати на 10%. Здавалося б — санкції нарешті працюють.

А потім сталось наступне: США вдарили по Ірану, а Ормузька протока — через яку проходить п'ята частина світової нафти (і понад 30%, якщо рахувати лише морське транспортування) — закрилась.

Майже одночасно адміністрація Трампа видала вейвер, що дозволив Індії легально купувати російську нафту. В підсумку середньодобові доходи Росії від нафтового експорту подвоїлись — зі $135 млн у січні до $270 млн у березні. Кремль скасував заплановані бюджетні скорочення і далі фінансує війну як ні в чому не бувало.

Мовою кремлівського інсайдера, якого цитує The Guardian: «Для нашого бюджету атака на Іран — великий плюс». Що ж, доволі чесна заява.

Brent злетів із $60 за барель у лютому до понад $112 у березні. Urals підскочив до $102 на спотовому ринку. Для порівняння: цінова стеля G7 та ЄС на той момент становила $44. Росія продавала нафту в 2,3 рази дорожче за «максимально допустиму» санкційними механізмами ціну.

5 березня OFAC видав вейвер для Індії. 12 березня його розширили до 11 квітня. Індійські НПЗ закупили близько 60 млн барелів. Міністр фінансів США Бессент оцінив додатковий дохід Росії у «не більше $2 млрд».

Зеленський, в свою чергу, назвав цифру у п'ять разів більшу — $10 млрд. Точної цифри ми не знаємо, але у світлі останніх подій песимістичні оцінки виглядають більш виправданими.

ЄС та Великобританія відмовились послаблювати санкції. Україна це цінує. Однак стратегічна розбіжність Європи із Вашингтоном — подарунок для російських пропагандистів, які навперебій заявляють, що навіть Америка визнала: світу потрібна російська нафта.

Аналітики підрахували: якщо ціни збережуться, річні нафтогазові доходи сягнуть $180 млрд — утричі більше, ніж Кремль отримував узимку 2025–2026, та майже вдвічі більше ніж за 2025 рік у цілому.

Стеля ціни G7 будувалася на припущенні, що Захід контролює морське страхування та судноплавство. Але Росія вкладалась у тіньовий флот: близько 350 суден тіньового флоту перевозять 56% обсягу. 67% від всієї кількості російської сирої нафти — поза юрисдикцією G7.

Академічне дослідження на базі 25 399 вантажних записів стверджує прямо: стеля ніколи не була реальним обмеженням. ЄС це розуміє і вже розглядає перехід до повної заборони. Що треба було зробити ще у 2023 році, але не склалось.

Нафтовий бонус дозволяє Кремлю уникати того, чого він боїться найбільше: загальної мобілізації або — ще страшнішої для Путіна альтернативи — відмови від планів захоплення України.

Замість примусової мобілізації зараз в Росії працює система фінансових стимулів: регіони змагаються, хто запропонує більше за контракт з Міноборони.

Наприкінці 2025 року левова частка регіонів обрізали бонуси в рази: грошей не вистачало. Але з Кремля натиснули — і регіони почали їх відновлювати.

Санкт-Петербург — лідер із 4,5 млн рублів ($55 000). ХМАО — 4,1 млн. Ще 23 регіони пропонують понад два мільйони (близько $24 000).

Для бідніших регіонів ця гонка — катастрофа. У Марій Ел виплати рекрутам з'їдають 10% бюджету — стільки ж, скільки ціла сфера охорони здоров'я. Але Москву це не хвилює: поки є нафтові трансферти, регіони будуть платити і мовчати.

Чи можна з цим щось зробити? Ймовірно так, але буде складно.

По-перше, потрібно чесно визнати, що цінова стеля — мертва. Як вже було сказано, ЄС «розглядає» ефективніші варіанти. Але «розглядати» — улюблений вид спорту Євросоюзу.

Ми цінуємо зусилля Європи, але ключові рішення зазвичай приймаються трохи пізніше, ніж у момент, коли вони нагально необхідні. Європа може діяти без Вашингтона, що прекрасно продемонструвала. Затримання танкерів «тіньового флоту», інспекції у протоках, заборона проходу для суден без документації — технічно реалізовані кроки, що різко підвищать вартість обходу санкцій, але довгі у імплементації.

Україна, в свою чергу, має продовжувати удари по нафтопереробній та портовій інфраструктурі Росії. З 22 по 31 березня Усть-Луга отримала п'ять ударів за десять днів, після чого призупинила відвантаження нафти й нафтопродуктів.

Порт потужністю близько 700 000 барелів на добу — один з ключових вузлів для експорту нафти через Балтику. Паралельно удари наносились і по інших об'єктах. Внаслідок цих ударів, щонайменше 40% нафтового експортного потенціалу Росії виведено з ладу — найбільше порушення нафтових поставок в сучасній історії країни, і це збіглося з моментом, коли ціни перевищили $100 за барель через іранську війну.

Вночі 6 квітня Україна вдарила по нафтовому терміналу в Новоросійську, після чого Міноборони РФ звинуватило Київ у «дестабілізації світових енергетичних ринків» — фактично визнавши, що удари влучають у найболючіше місце.

Але проблема не тільки у високих цінах на нафту. Зеленський підтвердив: деякі партнери вже надіслали Києву сигнали з питаннями щодо ударів — бо ті збіглися з іранською кризою і стали добивати й без того напружені нафтові ринки. Тобто Україна одночасно намагається перервати додаткове фінансування російської воєнної машини і отримує дипломатичний тиск від союзників.

На жаль, Росії просто дозволили заробляти більше. $270 млн на день від нафти дозволяють набирати на війну більше ласих на гроші людей та підтримувати економіку на плаву.

Ми не відреагували вчасно на російський тіньовий флот, який зараз дозволяє обходити санкції, але не можемо допустити, щоб дорога нафта зруйнувала весь той тиск розвиненого світу, який за чотири роки майже загнав російську воєнну економіку у кут.

‍