Фрагмент дослідження Join Ukraine «Сімейні цінності в ціні: як росіяни реагують на спроби влади змусити їх розмножуватися?» про причини демографічної кризи в РФ, її поглиблення після початку повномасштабної війни проти України та наслідки для населення. 

‍

Динаміка демографічної ситуації в РФ є нелінійним процесом, який характеризується періодами криз та стабілізації. При цьому ці періоди тісно переплітаються з макроекономічними тенденціями та геополітичними трансформаціями, а також зазнають впливу історично складених особливостей статево-вікової структури населення.

Розпад СРСР та наступні соціально-економічні тенденції 1990-х років (падіння ВВП, знецінення заощаджень, гіперінфляція тощо) призвели до відчуття невизначеності щодо майбутнього, що знижує бажання населення мати дітей. При цьому зниження народжуваності у 1990-х було не першим на теренах РФ. Як можна побачити на наведеному нижче графіку, післявоєнний «бум» у 1960-х роках суттєво пішов на спад. Однак у 1990-х роках зниження народжуваності супроводжувалося ще й збільшенням смертності, особливо серед чоловіків працездатного віку (внаслідок алкоголізму, серцево-судинних захворювань, деградації медичної системи тощо).

Це сформувало ситуацію, яку поетично називають «російський хрест», коли низхідна крива кількості народжених дітей на рік перетинає висхідну криву річної кількості померлих росіян:

«Російський хрест»: перетин кривих народжуваності та смертності на території сучасної РФ.

Джерело даних та візуалізації: https://statbase.ru/data/rus-number-of-births/

У період з 1991 до 1999 року СКН – сумарний коефіцієнт народжуваності, який означає середню кількість дітей, народжених однією жінкою, – знизився від 1,73 до 1,16. Тобто, вже на момент розпаду СРСР російський СКН був меншим за рівень природного відтворення населення (близько 2,1) та продовжував зниження. Навіть серед сільського населення, яке на початку 1990-х ще було демографічним донором та мало СКН 2,45, вже наприкінці 1990-х СКН також знизився нижче за рівень природного відтворення.

Внаслідок низки чинників у 2000-х роках демографічна ситуація в РФ почала покращуватися відносно показників 1990-х. Ранні путінські роки з поліпшенням макроекономічного становища на тлі нафтових доходів, відповідним зростанням доходів росіян, суспільно-політичною «стабілізацією» призвели до створення сприятливих умов для російської демографії.

До цього додалися також як заходи державного стимулювання (зокрема запровадження у 2007 році «материнського капіталу»), так і об'єктивні обставини – у цей час вже відносно чисельне покоління народжених у 1980-х входило у вік створення сімей, а також почали реалізовувати свої плани з народження дітей ті росіяни, які в 1990-х відкладали таке рішення.

Ці чинники не призвели до демографічного «буму», але СКН зріс від згаданого показника в 1,16 у 1999 році до 1,75 у 2014 році. Зростання продовжувалося навіть перший рік після початку російської агресії в Криму та на Донбасі, СКН сягнув пікового показника в 1,77 у 2015 році. Однак після цього народжуваність почала знижуватися на тлі хвилі інфляції у 2015 році (15,5%, що стало рекордом за останні 10 років) та зупинки росту реальних доходів.

Пандемія COVID-19 стала болючим ударом для російської демографії, коли у 2020 році померло на 700 000 росіян більше, аніж народилося, а в 2021 році різниця між померлими та народженими склала близько 1 000 000 населення.

Рішення Путіна розпочати повномасштабну війну проти України, і тим більше проводити мобілізацію восени 2022 року, стало наступним «російським хрестом» для демографії. Запровадження санкцій проти РФ та відчуття невизначеності щодо майбутнього стали чинниками, що змушували росіян частіше відкладати плани щодо народження дітей, залишати територію РФ тощо.

У 2023 та 2024 роках кількість народжених в РФ дітей знизилася до показників найгірших років періоду 1990-х, а річна смертність стабільно перевищувала народжуваність на близько 500 000 осіб. Звісно природне зменшення населення частково компенсовувалося міграцією, ситуація також різниться в регіонах РФ — не всюди все однаково погано (етнічні республіки, зокрема на Північному Кавказі, лишаються демографічними регіонами-донорами). До цього додається і процес старіння населення. Медіанний вік населення в РФ зростає – якщо у 1995 р. він становив 34 роки, то в 2025 – вже 40,7, що означає збільшення населення у непрацездатному віці, а отже й зростання навантаження на працююче населення.

Таким чином, негативні тенденції у демографічній ситуації РФ накопичуються як унаслідок природних світових тенденцій, так і через „геостратегічні“ рішення російського керівництва.