^{Український переклад аналітичної статті, опублікованої англійською мовою у The Kyiv Independent. Автори: Любов Цибульська та Андрій Сухарина}

Коли восени 2022 року Росія оголосила «часткову» мобілізацію, її суспільство пережило справжній шок.

Черги на прикордонному переході Верхній Ларс до Грузії та хаотичні облави на резервістів і досі свіжі в суспільній пам’яті. Російська влада зробила висновки з того епізоду й змінила тактику, перейшовши до більш прихованої форми мобілізації.

Було задіяно одразу кілька інструментів: масовий набір із в’язниць, відправлення засуджених на фронт в обмін на помилування, а також агресивне вербування «добровольців» через щедрі фінансові стимули — великі підписні бонуси, списання боргів, обіцянки високих зарплат і «кращого життя», хай і часто недовгого.

Такий підхід спрацював доволі ефективно. Попри жорстоку тактику «м’ясорубних штурмів» і великі втрати, російська воєнна машина змогла залучати щонайменше стільки ж людей, скільки втрачала на полі бою.

Упродовж 2023–2025 років Росія щороку вербувала понад 400 000 осіб для війни проти України. Цього було достатньо, щоб підтримувати наступальні операції, навіть якщо цього й не вистачало для того, щоб забезпечити Кремлю вирішальну перевагу, необхідну для швидкого просування та масштабної окупації.

Якщо Москва хоче зберегти нинішній темп наступальних операцій, їй у 2026 році знадобиться приблизно така ж кількість новобранців. Менша кількість «добровольців» змусить знизити інтенсивність штурмів. Більша — дозволить армії й надалі вести бойові дії, майже не зважаючи на втрати.

Чи може Росія набрати достатню кількість людей?

Коротка відповідь — так. Росія може оголосити ще одну «часткову» мобілізацію — вибіркову, випадкову, напівпримусову, яким би терміном її не назвали — і за відносно короткий період залучити до армії сотні тисяч людей.

Протягом останніх чотирьох років держава готувалася до цього. Нові закони значно ускладнили ухилення від призову, покарання посилилися, а цифрові реєстри призовників були суттєво розширені та посилені. Поліції більше не потрібно розшукувати резервістів: повістки тепер можуть надсилатися в електронному форматі, а спроби їх уникнути можуть призвести до тюремного ув’язнення — звідки багатьох зрештою все одно відправлять на війну.

Отже, так — Росія має спроможність мобілізувати людей для продовження агресії.

Втім, ширша відповідь є складнішою. Кремль намагатиметься уникнути відкритої мобілізації. Уроки осені 2022 року були засвоєні. Навіть загалом пасивне суспільство тоді пережило шок, а політичні ризики для режиму були цілком реальними. Нова мобілізація може бути технічно більш впорядкованою завдяки оновленому законодавству та кращій підготовці, однак Москва все ж не прагне ризикувати.

Зрештою, навіщо оголошувати мобілізацію, якщо протягом чотирьох років державна пропаганда наполягає, що Росія перемагає, а українські сили та «іноземні найманці» перебувають на межі краху? Поки війна залишається тим, що бачать на екранах телевізорів, росіяни й надалі підтримуватимуть її та уникатимуть відкритого протистояння режиму.

Ба більше, участь у війні стала частиною оновленого суспільного договору: вона є прийнятною — і навіть заохочуваною — якщо добре оплачується. Мало хто оплакує цих «добровольців». Існує негласне розуміння, що вони пішли на війну за гроші й мають нести відповідальність за свій вибір.

Російський «доброволець»: у погоні за швидкими грошима

Кожен, хто протягом останніх трьох років проводив час у російських соціальних мережах (сподіваємося, з дослідницькою метою), бачив потік реклами контрактної служби. Вона всюди: банери, таргетовані пости, регіональні групи, федеральні канали. Повідомлення просте: підпиши контракт із російською армією.

Пропозиція щедра. Мільйони рублів як підписний бонус, додаткові виплати, високі щомісячні зарплати, списання боргів і пільгові іпотеки. Для охоронця чи продавця в провінційному місті, який заробляє 40–60 тисяч рублів на місяць (500–800 доларів), війна виглядає як соціальний ліфт, що рухається значно швидше за будь-яку цивільну кар’єру.

Швидкі гроші приваблюють вразливі групи. Середній громадянин Росії заборгував банкам близько 456 000 рублів (6 000 доларів) — приблизно в сім разів більше за свій місячний дохід. Пропозиція 210 000 рублів на місяць (2 700 доларів) в окопах може виглядати не стільки як смертний вирок, скільки як шанс погасити іпотеку або вирватися з хронічної бідності.

Ця фінансова «можливість» має очевидну ціну. Окрім ризику загибелі, в збройних силах поширена корупція, солдатам часто доводиться покривати базові потреби підрозділів зі своєї кишені, а повідомлення про нелюдське ставлення з боку командирів є звичними. Втім, це окрема історія.

Кремль переклав значну частину фінансового тягаря вербування на регіональну владу. Регіонам встановили квоти, а більшість стимулюючих виплат фінансувалися з місцевих бюджетів. Підписні бонуси різко зросли — мов ціна біткоїна під час буму. У 2024 році та на початку 2025-го регіони змагалися у щедрості: Татарстан, Самарська область і Ямало-Ненецький автономний округ пропонували понад 3 мільйони рублів за підписання контракту. Багато інших наслідували цей приклад, встановивши виплати на рівні 2–3 мільйонів рублів (26 000–39 000 доларів).

Наприкінці 2025 року «бульбашка» луснула. Дефіцити бюджетів — зафіксовані в 67 регіонах — змусили владу різко скоротити виплати. У Самарі бонус знизили з 3,6 мільйона рублів до 400 000 (з 47 000 до 5 200 доларів США). Татарстан пішов тим самим шляхом, зменшивши виплати до мінімуму, рекомендованого Кремлем. Подібні скорочення відбулися в більшості регіонів країни.

Скільки Росія мобілізує у 2026 році?

Це питання є ключовим не лише для сил оборони України, а й для міжнародних партнерів. Команда Join Ukraine проаналізувала мобілізаційний потенціал Росії у демографічному, політичному та економічному вимірах і визначила п’ять можливих сценаріїв на 2026 рік.

Найбільш обмежений сценарій передбачає продовження так званої прихованої мобілізації — на рівні близько 200 000 новобранців. За умов скорочення регіональних виплат темпи вербування, ймовірно, будуть нижчими за попередні показники. Кремль намагатиметься це компенсувати: тиском на строковиків із метою підписання контрактів, пропозиціями угод для підозрюваних у кримінальних справах, розширенням навчальних зборів резервістів та пошуком інших способів непомітно доукомплектувати лави.

Другий можливий варіант — нова хвиля часткової мобілізації, яка може довести загальну кількість додаткових сил приблизно до 400 000 осіб. Якщо втрати на полі бою зростуть або Москва побачить можливість змінити динаміку війни, нова мобілізаційна хвиля є цілком імовірною. Цифрові реєстри можуть зробити її технічно більш упорядкованою, ніж у 2022 році, із залученням переважно мешканців регіонів без суттєвого впливу на Москву та Санкт-Петербург. Політично ризикований, але цілком реалістичний сценарій.

Більш масштабний сценарій — близько 700 000 осіб — імовірно зачепив би великі міста та родини середнього класу, посиливши соціальну напругу й створивши додатковий тиск на економіку. Можливий, але малоймовірний, якщо лише ситуація не стане критичною.

Масштабна мобілізація на рівні одного мільйона військовослужбовців є демографічно здійсненною, проте економічно й політично дестабілізуючою. Вона потребувала б фактично повного переходу на воєнну економіку, закриття кордонів, запровадження нормування та, ймовірно, примусового вилучення активів.

Нарешті, тотальна мобілізація до п’яти мільйонів осіб є практично нереалістичною. Утримання такої армії перевищило б увесь бюджет Росії на сектор безпеки.

Часто стверджують, що час грає на користь Росії, адже ресурси України обмежені. Насправді економічні втрати посилюють тиск і на Москву. Російська держава може емоційно ігнорувати втрати, але вона не застрахована від економічних обмежень.

Росія входить у 2026 рік із військовим бюджетом, що перевищує 7% ВВП. Це колосальна сума, але навіть вона не гарантує перемоги. З демографічного погляду Росія все ще має людський ресурс для масштабних мобілізаційних хвиль. Однак економічні та політичні вразливості є значними. Нова мобілізація стане випробуванням для режиму: чи готовий він порушити свій негласний суспільний договір і перетворити напівдобровільну війну на примусову? І чи готові росіяни воювати під примусом, а не за гроші? Відповіді на ці питання можуть з’явитися вже найближчими місяцями.

Найгіршою помилкою було б сприйняти цей аналіз як підставу для самозаспокоєння. Сьогодні єдиною силою, здатною зупинити просування Росії — а також ширші амбіції Кремля, зокрема щодо країн ЄС, — залишаються Сили оборони України, належно озброєні та підтримані.

2026 рік відкриває реальний шанс для України та її західних партнерів суттєво послабити Росію. Проте цей шанс не є гарантованим. Бездіяльність або зволікання підштовхнуть Кремль до пошуку нових джерел фінансування, геополітичних союзів і економічних механізмів для продовження війни.

Оригінал статті — за посиланням.