Український переклад аналітичної статті, опублікованої англійською мовою у The Kyiv Independent. Автори: Любов Цибульська та Андрій Сухарина.

‍

‍

Наприкінці серпня — на початку вересня почало здаватися, що Росія виграє обмін ударами.

За словами Зеленського, наприкінці серпня реактивні дрони становили понад половину всіх запущених безпілотників. Україна збиває шість із десяти таких дронів, тоді як для безпілотників із гвинтовим двигуном цей показник перевищує дев’ять із десяти.

Балістичні ракети практично нічим збивати: у червні рівень їхнього перехоплення становив 40%, а в липні — 15%. У ніч на 1 серпня Росія запустила по Україні 27 балістичних ракет, головною ціллю був Київ, і лише одну з них вдалося збити.

За оцінкою Center for Strategic and International Studies, запаси перехоплювачів PAC-3 MSE у США скоротилися майже втричі через бойові дії проти Ірану.

Наприкінці серпня столиця пережила 13 повітряних тривог за один день.

Попереду може бути найважча зима за весь час повномасштабної війни. Росія знову спробує зробити життя у великих містах неможливим: позбавити людей електрики, води, опалення та їжі. Розрахунок той самий, що й у 2022 році: змусити Україну зламатися. На цьому тлі досить легко впасти у відчай. Але ситуація не настільки однозначна.

У ніч на 12 серпня Новоросійськ перебував під атакою протягом восьми годин. Наступного дня російські регіональні спільноти, які ми відстежуємо, опублікували понад 300 дописів про це.

У 112 із 300 дописів ішлося про загибель цивільних, у 98 — про пошкоджені будівлі, у 29 — про обвал естакади. Про кораблі згадали лише у восьми.

Фрегати «Адмірал Макаров» та «Адмірал Ессен», чиї пускові установки, судячи з аналізу супутникових знімків, імовірно, були виведені з ладу внаслідок ударів та пожеж, не згадав ніхто взагалі. Так само російський читач не дізнається про зупинку трьох зернових терміналів, через які раніше проходило близько 25 мільйонів тонн російського зерна на експорт.

Навіщо ми наводимо цей приклад? Україна зосереджується на цілях, знищення яких має значення для зупинки російської військової машини. Росіяни ж у своєму інформаційному середовищі бачать майже винятково те, що безпосередньо стосується їх самих.

Росіяни відчувають труднощі війни раніше, ніж аналітики.

У наших базах даних, які охоплюють близько тисячі регіональних спільнот у Telegram та «ВКонтакте», кількість дописів про пальне за чотири тижні серпня зросла на 85%. Йшлося про багатогодинні черги в Пермі, обмеження на купівлю в Москві та «карти доступності бензину», які стали найбільш затребуваним цифровим сервісом.

Попри велику кількість успішних ударів по об’єктах у російському тилу протягом серпня, практично жоден із них не став загальнонаціональною темою в Росії — на відміну від історії з Wildberries у липні.

Росіяни об’єднуються навколо певної теми в інформаційному просторі лише тоді, коли вона безпосередньо зачіпає їх самих: найбільше реакцій і коментарів, як і раніше, збирають Wildberries та Ozon — усі хочуть знати, що буде з доставками і чи не згоріли їхні посилки.

Соціальна дистанція між російськими регіонами настільки велика, що вибухи в Новоросійську майже не зацікавили навіть мешканців відносно близького Ставропольського краю.

Звісно, удари по російському тилу викликають обурення. Але спрямоване воно не туди, куди хотів би Кремль.

Антиукраїнські випади в коментарях під дописами про удари стабільно становлять небагато — 5–7% і в липні, і в серпні. Причому цей показник охоплює будь-яку згадку України, тоді як відверта ненависть на кшталт вживання образливого слова «хохли» трапляється у два-три рази рідше.

Приблизно така сама частка коментарів спрямована на адресу власної влади та протиповітряної оборони, а щодо окремих подій цей показник сягає 10–16%.

Найбільше вподобань під одним із дописів про вже згадану атаку на Новоросійськ отримав коментар: «Ми їх б’ємо, вони нас б’ють. А заради захисту об’єктів — повна зневага до безпеки людей». Другий за популярністю: «Якщо вони не можуть нас захистити, нехай закінчують цю СВО. А тим часом навколо Москви всі системи ППО та РЕБ вишикувані у кілька рядів».

Увага до інших серпневих ударів розподілялася так само.

Удари по Сизранському нафтопереробному заводу обговорювали майже виключно в Самарській області, а губернатор так і не назвав підприємство.

Завод у Каменську-Шахтинському, який виробляє паливо для реактивних систем залпового вогню «Смерч» і «Торнадо-С», у стрічках фігурує лише як «5 загиблих у Ростовській області».

Удар по буровій установці «Сиваш» у Чорному морі, де росіяни розмістили обладнання для спостереження, не згадали жодного разу.

Єдиним ударом, який став загальнонаціональною темою, була атака на Коледіно — найбільший склад Wildberries, пошкоджений внаслідок удару та пожежі 16 серпня. 38% реакцій під дописами про нього були у вигляді сердитого емодзі — це рекорд за весь час нашого моніторингу.

Результат цієї системної роботи: у серпні нафтопереробка в Росії скоротилася в середньому до 3,8 мільйона барелів на добу — найнижчого рівня за 20 років, попри заяви Путіна про те, що ремонту потребують «лише 10% нафтопереробних заводів, що залишилися». Заборону на експорт бензину продовжили до 31 січня 2027 року, а з 1 вересня автозаправним станціям дозволили продавати бензин стандарту Євро-2 — пальне, яке може пошкоджувати сучасні автомобілі.

Тож повернімося до того, з чого ми почали.

Росія зробить ставку на терор і на те, щоб ускладнити виживання у великих українських містах узимку. Це означає удари по енергетиці, водопостачанню, складах із продуктами, ліками та товарами першої необхідності, а також по автозаправках. Абсолютно очевидно, що ця зима буде надзвичайно складною.

Але ми вже проходили через щось подібне. Це буде четверта важка зима, і країна приблизно знає, до чого готуватися. Робити ставку на те, що цього разу вона не витримає, після трьох попередніх спроб — сумнівна інвестиція.

Для Росії, однак, це буде перша зима, коли її тил настільки вразливий. Раніше такої глибини ударів і такої їхньої кількості не було.

Щодо глибини: у серпні українські дрони досягли Тобольська — 1900 кілометрів від кордону, а протягом місяця було уражено 12 великих нафтопереробних заводів. А 9 вересня, за даними Сил спеціальних операцій, українські дрони досягли Нового Уренгоя та Пуровського заводу на Ямалі — більш ніж за 3000 кілометрів від кордону. Попереднім рекордом був Омськ у липні — 2500 кілометрів.

Це серце російського газовидобування, яке досі вважалося безпечним тилом.

Тепер рекорди фіксуються і за кількістю. Саме Міністерство оборони Росії заявляє про рекордні 1671 нібито збитий дрон за одну добу, а мер Москви повідомляє про 8670 дронів, які в серпні прямували в бік Московської області, проти 6225 у липні.

Захистити таку величезну територію неможливо.

Ми знаємо, що попереду на нас чекає важка зима. Але вперше за цю війну Україна може відповісти бодай приблизно симетрично.

Наскільки російське суспільство буде задоволене власною важкою зимою — питання відкрите. Судячи з коментарів, не дуже.

18 серпня, коли понад 600 дронів прямували в бік Москви, два коментарі під дописом «Москва 24» набрали понад 800 вподобань кожен: «Вони літають щодня, це вже не сприймається як надзвичайна ситуація, до цього ставляться як до дощу. Подивіться, до чого ми дійшли — не могли просто жити мирно!»

І ще один: «Невже ми справді звикаємо до того, що відбувається... чи просто перестаємо помічати, як змінюється наше уявлення про нормальне життя?»

У Самарі, де 15 серпня вдарили ракети, найпопулярніша відповідь була коротшою: «У нас, бл*дь, взагалі немає ППО. Вони тільки Москву захищають».

Москву росіяни, ймовірно, зможуть захищати протягом зими. Решту Росії — ні.