^{Український переклад аналітичної статті, опублікованої англійською мовою у The Kyiv Independent. Авторка: Любов Цибульська, Join Ukraine}

Хімічна зброя — це те, що світ офіційно заборонив ще сто років тому.

Проте сьогодні Сили оборони України вже зафіксували близько 13 тисяч випадків застосування російськими військами токсичних хімічних речовин на фронті від початку повномасштабної війни. І ця цифра продовжує зростати.

У квітні 2024 року Державний департамент США опублікував документ, у якому прямо звинуватив Росію у застосуванні хлорпікрину проти військовослужбовців. Про це також повідомляли міжнародні медіа. Зокрема, The Telegraph описував систематичне використання заборонених хімічних речовин як елемент тактики: російські військові застосовують їх, щоб змусити українських бійців залишити укриття, після чого завдають ударів звичайними засобами ураження.

Ця тактика запозичена ще з часів Першої світової війни та прямо порушує норми міжнародного права.

У межах закритого дослідження «Breaking Russian Chemindustry», проведеного у 2024 році, аналітики вивчили чотири ключові задушливі токсичні речовини: хлорпікрин та сполуки групи фосгену — фосген, дифосген і трифосген.

Хлорпікрин — високотоксична рідина з різким подразнювальним запахом, яка одночасно діє як задушлива та загальнотоксична речовина. У високих концентраціях вона спричиняє ураження легень, судоми та набряк легень.

Фосген — безбарвний газ із запахом прілого сіна або фруктів. Його головна небезпека полягає у відкладеній дії: симптоми можуть проявитися лише через кілька годин, коли ураження вже стає критичним. Він швидко викликає набряк легень та гостру дихальну недостатність.

Дифосген — рідка речовина зі схожою до фосгену дією. Вона поступово руйнує легеневу тканину, спричиняючи накопичення рідини та прогресуючу гіпоксію.

Окремо у дослідженні розглядається трифосген — твердий аналог фосгену у вигляді білих кристалів. При контакті з вологою він розкладається з виділенням фосгену. Його ключова особливість — зручність використання: тверда форма значно спрощує транспортування та зберігання, фактично перетворюючи його на потенційний «напівфабрикат» для отримання фосгену безпосередньо перед застосуванням.

Занепокоєння викликає не лише сам факт використання цих речовин, а й спосіб їх потрапляння на поле бою. За наявними даними, окрім застосування промислових токсичних сполук, російські підрозділи можуть експериментувати з їхнім виробництвом безпосередньо в польових умовах.

Російські військові використовують саморобні установки, які дозволяють синтезувати окремі речовини з доступних хімічних компонентів, зокрема й хлорпікрин. У поєднанні з використанням дронів це суттєво знижує технологічний бар’єр для застосування хімічних агентів на передовій.

І саме тут криється головний ризик: локальні експерименти за певних умов можуть перетворитися на усталену практику, яка виходитиме далеко за межі бойових дій в Україні.

Втім, така практика не існує у вакуумі. Вона спирається на стабільні ланцюги постачання сировини.

Дослідження «Breaking Russian Chemindustry» виявило 162 підприємства, які станом на 2024 рік виробляли або постачали реагенти, необхідні для синтезу цих речовин.

Із них 81 підприємство має зв’язки з російським військово-промисловим комплексом. Водночас санкції були запроваджені лише проти 18 компаній.

На початок 2026 року картина майже не змінилася: 160 підприємств, із яких 80 мають прямі зв’язки з російським ВПК, а лише 29 перебувають під санкціями. Загалом санкції запроваджено проти 54 із 160 підприємств.

Попри це міжнародна реакція залишається обмеженою.

Санкційна політика щодо цього сектору виглядає фрагментарною. І саме в цьому полягає головна проблема: система реагує постфактум. Санкції запроваджуються тоді, коли участь підприємства у військових програмах уже доведена. Проте хімічна інфраструктура працює за іншою логікою.

Вона не поділяється чітко на «цивільну» та «військову». Вона постійно перетікає між цими станами. Саме тому значна частина російських хімічних підприємств залишається у сірій зоні — формально цивільними, але фактично дотичними до військового виробництва.

Тому підприємства зі схожим технологічним профілем, зв’язок яких із російським ВПК поки що не доведений, мають розглядатися як об’єкти постійного моніторингу, адже їхні виробничі можливості потенційно дозволяють швидко інтегруватися у відповідні ланцюги постачання у разі зміни виробничих або політичних умов.

У Join Ukraine ми можемо лише розпочинати цю дискусію та закликати до посилення контролю. Але ключові рішення мають ухвалювати українська держава та міжнародні партнери.

Тому що те, що сьогодні виглядає як експеримент, завтра може стати новою нормою.

‍