Аналітична стаття Любові Цибульської  для The Kyiv Independent.

‍

У ніч на 2 жовтня російські дрони знову вдарили по Південному мосту в Києві. Влада міста перекрила його та міст Патона, обмежила рух на мосту Метро, а до ранку вулиці скували багатокілометрові затори.

Того ж дня народний депутат від опозиційної партії «Європейська солідарність» Олексій Гончаренко написав, що «ми програємо війну» й потрібно «домовлятися про все на світі».

Він запропонував обговорювати нейтральний статус України замість членства в НАТО, поступки щодо російської мови та церкви Московського патріархату, а також виступити з ініціативою поетапного скасування санкцій проти російського енергетичного сектору в обмін на припинення далекобійних ударів.

Очевидно, розрахунок полягав у тому, що українці, виснажені постійним терором, підхоплять цей заклик і вимагатимуть від влади поступок Москві.

Заява Гончаренка стала несподіванкою навіть для його однопартійців. Він і раніше робив заяви, що суперечили поглядам опозиції. Але цього разу перевершив самого себе, і наслідки не забарилися: його виключили з парламентської фракції.

Москва, однак, відреагувала вже того самого дня.

Військовий кореспондент «Комсомольської правди» Олександр Коц опублікував аналітичну статтю під заголовком «Одеський душогуб Гончаренко: „Ми програємо війну“».

Канал російського пропагандиста Володимира Соловйова, який має 1,1 мільйона підписників, опублікував розлогі цитати Гончаренка про нейтралітет. До публікації довелося додати примітку, що в Росії його внесено до переліку терористів та екстремістів: у грудні минулого року московський суд заочно засудив Гончаренка до 18 років позбавлення волі.

В Україні президент Володимир Зеленський назвав слова депутата «ненормальними меседжами», а 5 жовтня парламентська фракція виключила Гончаренка зі свого складу. Адже озвучені ним ідеї залишаються глибоко непопулярними й серед опозиційних партій.

Політичні аналітики вбачають у цьому початок власної політичної кампанії Гончаренка під прапором «партії миру».

Підґрунтя для такої кампанії є. Але важливо не плутати виснаження з готовністю здатися.

За даними Gallup, 66% українців хочуть, щоб війна якнайшвидше завершилася шляхом переговорів. У 2022 році таких було 22%. Ці цифри свідчать про глибоку втому від війни, яка забирає життя, руйнує міста й покладає на суспільство нестерпний тягар. Але самі по собі вони не означають підтримки капітуляції, відмови від суверенітету України чи прийняття вимог Москви.

Однак така ситуація спонукає досвідчених політиків, які прагнуть скористатися суспільними настроями, використовувати цю втому для власної політичної вигоди. Росія також використовує поновлення дискусій про мирні переговори, але переслідує при цьому власні цілі.

Нас особливо цікавить, як у Росії сприйняли слова Гончаренка. У Join Ukraine ми щодня моніторимо близько 1000 російських регіональних спільнот у Telegram і «ВКонтакте», а також 45 великих загальноросійських каналів.

Із 2 до 6 жовтня сім провоєнних і підконтрольних державі каналів із нашої вибірки згадали Гончаренка 15 разів.

Регіональні спільноти проігнорували цю історію: серед 74 000 дописів було лише дві згадки. Російським регіонам український депутат не цікавий, а от пропагандистам — дуже навіть.

З обговорень Гончаренка в Росії можна зробити три короткі висновки.

По-перше, росіяни дедалі більше переконуються, що терор проти міст дає результат. Російський журналіст, автор популярного Telegram-каналу «Военкор Котенок», зіставив дописи Гончаренка за 2022 рік із його нинішніми заявами: «Ось що робить „Герань“ (дрон), коли несе життя. Профілактикою треба було займатися чотири роки тому, а не скиглити».

По-друге, жодних поступок у відповідь не буде. Борис Рожин, який має 755 000 підписників, написав: «Було б великою помилкою вважати [його] представником „України, яка хоче миру“. Мир в Україні не має нічого спільного з нацистами».

Жоден із дописів про Гончаренка не свідчив про те, що росіяни радіють перспективі переговорів.

Третій висновок найкоротший: росіяни вважають Гончаренка смішним. Понад половину реакцій на ці дописи становили емодзі зі сміхом.

Водночас Україна не відмовляється від переговорів із Росією. 7 жовтня Міністерство закордонних справ України окреслило п’ять форматів припинення вогню, які Київ готовий обговорювати. Різниця полягає в тому, що в Москві слова «ми програємо» трактують виключно як ознаку того, що терор працює.

За оцінками проєкту DeepState, із липня до вересня російська армія захопила 341 квадратний кілометр (131,6 квадратної милі) — менш ніж 0,06% території України.

Реальна ситуація може відрізнятися: останні просування українських сил не позначали на карті з міркувань оперативної безпеки. Українська армія утримує цей фронт уже п’ятий рік, і, ймовірно, лише Збройні сили України можуть сказати, чи справді ми програємо.

Тепер Кремль робить ставку не стільки на військову, скільки на політичну перемогу.

Інститут вивчення війни (ISW) вважає, що Путін розраховує змусити Україну капітулювати до весни 2027 року за допомогою масованих ударів реактивними безпілотниками та балістичними ракетами.

Для реалізації такого плану потрібно, щоб суспільство саме вирішило, що програло. Росія працює над цим далеко від лінії фронту, здійснюючи десятки диверсій у європейських країнах, щоб послабити підтримку України.

У самій Україні Росія проводить масштабні інформаційні операції. Одна з них розгорталася паралельно з історією навколо Гончаренка.

Із середини вересня мережа акаунтів закликала українців вийти 3 жовтня на «Майдан за мир». Серед вимог були мир на будь-яких умовах, відкриті кордони та негайні президентські вибори. Журналісти Texty з’ясували, що в профілі, який поширював ці заклики, місцем перебування була вказана Росія.

Зрештою, на площу прийшли лише кілька десятків людей.

Російські канали, однак, розповідали іншу історію. SHOT повідомив, що «українці вийшли на Майдан», а WarGonzo заявив, що в акції взяли участь 4000 людей.

П’ять каналів із нашої вибірки зібрали близько 780 000 переглядів на цій темі. Тим часом Gazeta.ru іронічно проілюструвала протест за мир фотографією з мітингу 2019 року проти поступок Путіну.

Під час моніторингу нам вдалося зафіксувати навіть самоприниження з боку російської аудиторії. «Принаймні вони вийшли, а ми сидимо, наче миші, і боїмося висунути носа», — написав коментатор під таким дописом у регіональній спільноті Пермського краю.

Вимога негайних виборів у цьому переліку не випадкова. Із 2024 року Путін називає Зеленського нелегітимним.

Під час воєнного стану вибори заборонені законом. Мільйони виборців перебувають за кордоном, сотні тисяч — на фронті. Умов для безпечного проведення виборів не створено. За таких обставин виборча кампанія дала б Росії кілька місяців, протягом яких політики змагалися б за власні шанси на перемогу та руйнували будь-який суспільний консенсус.

Дискусія про партію війни та партію миру в Україні абсурдна. У країні, яку бомбардують день і ніч, за визначенням не може бути партії війни. Натомість точиться дискусія про те, як завершити війну, не втративши державу.

Наратив про те, що Україна нібито є агресором, не хоче примирення і тому не прагне припинення війни, — це російська політична кампанія.

Всередині України її мета — розколоти суспільство, а за кордоном — позбавити Україну підтримки західних партнерів.

Судячи з останніх рішень щодо імпорту російського дизелю та заяв президента США Дональда Трампа про удари по енергетичній інфраструктурі, на міжнародному рівні ця кампанія виявилася успішною.

Це призведе до збільшення надходжень до російського державного бюджету, а отже, і до більшого фінансування війни проти України. А це означає більше вбитих і закатованих цивільних.

Що ж до внутрішньоукраїнської дискусії, то, попри психологічне й фізичне виснаження, українці не продемонстрували підтримки кампанії, яка пропонує мир на умовах Росії.

Так званий мирний протест у центрі Києва провалився: у ньому взяла участь лише невелика група людей, серед яких були й ті, хто відомий своїми проросійськими поглядами.

Через шість днів після допису Гончаренка російський Z-кореспондент Котенок описав, що Росія пропонує натомість: «Росія, зазнаючи ударів і терплячи труднощі, досягне повного виснаження та руйнування України як простору, придатного для життя».

Ця цитата говорить сама за себе. Вона показує, що насправді стоїть за російськими закликами до миру.

Коли українські політики озвучують позиції, що перегукуються з кремлівськими та дестабілізують суспільство зсередини, вони надсилають Москві чіткий сигнал продовжувати терор проти України.