Провідний аналітик російського напряму Join Ukraine,  Андрій Сухарина спеціально для NV.
‍

У липні російське МВС пообіцяло скасовувати штрафи за порушення правил паркування, отримані в чергах на заправках, а профспілки запропонували вважати таку чергу поважною причиною запізнення на роботу. Ведучі воронізьких теленовин записували реп, стоячи в черзі за бензином. Паливна криза, яку створили українські удари по російській нафтопереробці, доволі швидко перетворилась з форс-мажору на повсякденність.

За підрахунком Financial Times, із початку 2026 року українські дрони майже 200 разів успішно вражали російські НПЗ — в одинадцять разів частіше, ніж торік. 6 липня дрони дістали Омський нафтозавод — останній великий НПЗ, який доти жодного разу не атакували. Наслідки розповзлися країною: ліміти «20 літрів в одні руки», талони в Криму, продаж бензину за парними й непарними цифрами держномера в Орловській та Кіровській та інших областях, заборона експорту бензину, яку вже пообіцяли продовжити до кінця року, і тимчасова заборона вивозу дизпалива.

У Join Ukraine ми моніторимо, як на це реагують самі росіяни — не політики й не телевізор. Дивимось в першу чергу на регіональні спільноти, де люди лаються під новинами свого міста. Це містечкові та регіональні спільноти де переважно обговорюють побутові локальні проблеми, а не геополітику. Наразі це чи не єдиний спосіб щось дізнаватись про російську реальність в умовах відсутності адекватної соціології та щораз більшої цензури та переслідування інакомислячих. Наші бази моніторингу — приблизно 950 активних регіональних спільнот у всіх, без винятку, російських регіонах.

За червень-липень ми зафіксували близько 24 тисяч дописів про паливну кризу у всіх російських регіонах і понад 130 тисяч коментарів під ними. Обговорення зросло приблизно в сорок разів від квітневого рівня, сягнуло піку в тиждень удару по Омську — потім трохи пішло на спад: гострота вичерпалась, черги стали звичкою, ситуація хоч не сильно, але покращилась (тут залишається побажати українським Силам оборони успішного продовження кампанії).

Основне питання яке ми ставили перед собою: Кого в цьому всьому росіяни винять?

Відповідь виявилася не тою, яку підказує інтуїція. Україну, парадоксально, майже не винять. У коментарях під паливними дописами згадки України, ЗСУ чи «хохлів» трапляються приблизно в одному відсотку випадків або рідше. Власну владу — у кілька разів частіше: 5−7% коментарів. Ще 4−5% дістається «баригам»: мережам АЗС, нафтовикам, перекупникам, які «самі створили дефіцит, щоб підняти ціни». Якщо зважити коментарі «Вконтактє» за лайками — тобто подивитися, з чим аудиторія погоджується, — розрив між владою і Україною стає понад десятикратним.

Інфографіка: ГО Join Ukraine

Причому навіть та крихітна частка коментарів, де Україна згадується, здебільшого не про «Київ винен». Лише близько чверті - прямі звинувачення. Ще чверть — докір власній державі, для якого Україна лише дзеркало: «Мы разносим хохлов, а соляра у нас уже 130₽. Всё побеждаем пятый год, а живем всё хуже и хуже». А п’ята частина — просто полювання на «хохлоботів» у власних коментарях.

І що глибшала криза, то менше в ній лишалося України. На початку червня нас згадували вдвічі-втричі частіше, ніж у липні. Паливна тема на очах перестала бути «воєнною» і стала побутовою — як ЖКГ чи ціни на гречку. Зате під офіційними заявами «ситуація під контролем» найпопулярнішою реакцією стало емоджі «клоун»: третина всіх емодзі під паливними дописами Telegram — насмішка й сарказм, ще понад п’яту частину — гнів.

Найпідтриманіші коментарі двох місяців — усі про своїх: «Потому что не надо было изначально создавать искусственный дефицит» (708 лайків, Калінінград), «Самая богатая страна по нефти и будет закупать у других стран, позор стране» (582, Москва), «на счет канистр, самый тупой запрет, у людей бензоинструмент, лодочные моторы, генераторы» (793, Кіровська область).

А от чого в коментарях майже немає - це війни як такої. Слова «війна» чи «СВО» з’являються лише в одному-півтора відсотках паливних реплік. Явні заклики «пора закінчувати» — статистична рідкість, кілька десятків на п’ятдесят тисяч коментарів, і за два місяці їх не побільшало. Коли вони з’являються, то адресовані не Україні, а Кремлю: «Власти РФ, и Госдума, надо думать как войну заканчивать, и все наладится…» (28 лайків, Курганська область).

Читайте також:

«Країна-бензоколонка» — все. Через українські удари по НПЗ Росія переходить на закордонний ринок бензину — Bloomberg

Навіть на рівні регіональних спільнот росіяни звикли до самоцензури стосовно обговорень війни. Тому що приватно настрої змінюються більше. За тиждень наприкінці червня російський пошуковик Yandex зафіксував понад 137 тисяч пошукових запитів про те, коли закінчиться війна, — рекорд за всі роки повномасштабного вторгнення. Наодинці з пошуковим рядком росіянин питає про кінець війни; у публічному коментарі під постом рідного пабліку — лається на губернатора й перекупників. Цей розрив між приватним запитанням і публічним мовчанням, мабуть, найточніший портрет сьогоднішнього російського суспільства, який дають наші дані.

Які висновки з цього варто зробити українцям?

Обережні. Удари по НПЗ не обернули гнів росіян проти України — всупереч страхам, що «розлютимо, згуртуємо». Але і не спричинили й антивоєнного повороту: масового «зупиніть війну» у видимому шарі немає. Є щось третє: повільна корозія. Криза б'є не по любові росіян до України — її там і не було, — а по двох речах, на яких тримається пасивна підтримка війни: по відчуттю, що війна десь далеко, і по вірі, що держава контролює ситуацію. Черга на заправці щодня спростовує перше, талони на бензин у нафтовій наддержаві - друге.

Росіяни поки що обирають терпіти й пристосовуватися — черги, каністри, парні числа. Але формулу цього терпіння вони вже вивели самі, і точніше за соціологів. «Все думали, что война до последнего хохла, — написав користувач із Новосибірська в липні, — а получается, что война до последней капли бензина. Но мы же потерпим! Правда?». Знак питання в кінці — не наш.

Методологічна примітка. Текст ґрунтується на базі дописів 426 регіональних Telegram-каналів і 527 VK-пабліків РФ та окупованих територій: ~25 тис. дописів про паливну кризу і ~130 тис. коментарів під ними за червень-липень. Коментарі в соцмережах — не соціологічна вибірка: вони показують видимий шар публічної розмови, а не думку населення. Частки підраховано словниковим кодуванням із ручною перевіркою; цитати наведено в оригіналі.

‍

‍