^{Український переклад аналітичної статті, опублікованої англійською мовою у The Kyiv Independent. Автори: Любов Цибульська та Андрій Сухарина}

«Якби російська влада керувала пустелею, там виник би дефіцит піску — і його довелося б імпортувати з-за кордону».

Це один із коментарів, який у червні отримав найбільше вподобань серед тих, що ми виявили під час моніторингу тисяч російських груп і спільнот у соціальних мережах. Важко не погодитися, мусимо визнати, адже цього червня Росія, з усіх країн, зіткнулася з дефіцитом бензину.

Протягом місяця Україна активно завдавала ударів по російських нафтопереробних заводах, нафтобазах та інших об'єктах нафтової інфраструктури. Це призвело до суттєвих обмежень у продажу бензину, і навіть російська влада, яка традиційно воліє не визнавати жодних проблем, була змушена обережно визнати, що ситуація є складною.

28 червня Володимир Путін визнав, що на автозаправних станціях є черги, а необхідні марки бензину доступні не всюди, хоча й назвав цей дефіцит «некритичним».

Водночас черги на тих АЗС, де пальне ще було в наявності, могли розтягуватися на кілька кілометрів.

Ще одна ознака того, що ситуація справді непроста: окрім обмежень на експорт бензину та дизельного пального, Росія почала постачати бензин морем з Індії. Тим часом фермери та галузеві аналітики заговорили про загрозу зриву збиральної кампанії через дефіцит дизельного пального.

Жарти про «країну-бензоколонку» остаточно втратили будь-яку актуальність.

Як і в нашому попередньому аналізі, цього разу ми детальніше розглянули найуспішніші та найрезонансніші удари Сил оборони України у червні 2026 року.

Коротко нагадаємо ці удари.

3 червня, у день відкриття Петербурзького міжнародного економічного форуму, українські безпілотники завдали ударів по Петербурзькому нафтовому терміналу та, за даними Сил безпілотних систем і Служби безпеки України, по корвету «Бойкий», який перебував у сухому доці в Кронштадті. Над містом здіймався дим, тоді як організатори форуму запевняли гостей, що нічого надзвичайного не сталося.

Тієї ж ночі безпілотники атакували Кстовський район поблизу Нижнього Новгорода, де розташований четвертий за потужністю нафтопереробний завод Росії. Тоді, за твердженням місцевої влади, атака не завдала шкоди. У ніч на 24 червня безпілотники повернулися до Кстова — цього разу значно успішніше. Удар призвів до зупинки роботи нафтопереробного заводу.

13 червня під ударами опинилися об'єкти нафтопереробної та нафтоперекачувальної інфраструктури у Волгоградській області. 16 та 18 червня — двічі за три дні — було атаковано Московський нафтопереробний завод у Капотні, найбільшого постачальника пального для Москви та Московської області. Після ударів завод припинив переробку нафти, московські аеропорти обмежили польоти, а ремонт, за оцінкою Reuters, триватиме щонайменше пів року.

20 червня безпілотники досягли Тюмені — міста, розташованого більш ніж за 2 000 кілометрів від України. Російська влада заявила, що атаку вдалося відбити, тоді як Володимир Зеленський повідомив про ураження нафтопереробного заводу.

Судячи з даних із відкритих джерел, фізичні пошкодження були обмеженими. Водночас сама дальність удару вже є окремим результатом: тепер прикриття засобами протиповітряної оборони потребує і Сибір, що ще більше розпорошує російську систему ППО.

Втім, нафтопереробні заводи були не єдиними цілями. Через два дні, 22 червня, за даними Генерального штабу Збройних сил України, далекобійними засобами ураження було завдано удару по заводу у Воронежі, який виробляє електронні компоненти для ракет «Іскандер» та Х-101.

Повний масштаб завданих збитків залишається невідомим: Росія не розкриває ані їхнього обсягу, ані темпів відновлювальних робіт. Наприкінці червня незалежний енергетичний консультант оцінив обсяг виведених з експлуатації потужностей приблизно у третину.

22 червня Carnegie оцінив ситуацію більш стримано: якщо пошкоджені нафтопереробні заводи не зможуть швидко відновити виробництво, втрата потужностей може сягнути 28% порівняно з попередніми роками. Це не колапс, але суттєві втрати.

Детальний аналіз цього питання залишимо OSINT-аналітикам. Натомість зосередимося на іншому — настроях і поведінці населення.

Ми відстежили, як ці події висвітлювалися та обговорювалися на двох найбільших російських платформах — у Telegram і «ВКонтактє».

Наш регулярний моніторинг охоплює близько 1 000 регіональних спільнот у Telegram і «ВКонтактє» — від Пскова до Хабаровська.

У цих спільнотах росіяни переважно обговорюють неполітичні та невійськові теми: проблеми житлово-комунального господарства, конфлікти з місцевими чиновниками та скарги на роботу поліклінік.

На тлі звичних дописів про прорвані труби, місцевих бюрократів і переповнені поліклініки цього разу близько 2 000 публікацій були присвячені червневим ударам.

Реакція розділилася майже порівну, і обидва табори були розлючені. Одні вимагали жорсткішої відповіді, закликаючи Росію «запитати в Ірану, як потрібно воювати» та випустити «180 ракет і тисячу "Гераней" по Києву». Інші спрямували своє обурення на власну владу, скаржачись, що «вони, як завжди, літають над Рубльовкою — мабуть, бояться», що «Вова сидить у своєму бункері», і запитуючи: «Навіщо нам узагалі такий президент?»

Обидва табори об'єднувало одне — невіра в те, що «таке взагалі можливе». Як написала одна жінка з-під Новгорода: «Якби мені раніше сказали, що столицю ядерної держави будуть атакувати, я б не повірила. Світ збожеволів».

Найбільший резонанс серед усіх перелічених подій викликали удари по Москві. Росіяни в регіональних спільнотах зазвичай мало цікавляться тим, що відбувається в сусідніх областях. Але коли йдеться про події у столиці, інтерес помітно зростає.

Хтось співчуває, хтось реагує байдуже, а дехто навіть злорадствує, що москвичі тепер і самі відчують війну. Особливо поширені такі настрої в регіонах, що межують з Україною.

Ось кілька характерних коментарів:

«Коли обстрілюють Курськ, москвичі не дуже хочуть про нас писати. Нехай тепер зрозуміють, що нам теж несолодко».

«Родичі з Москви раніше казали: це ваша війна, а не наша. Тепер нехай самі відчують, як це».

Окрім цього, ми проаналізували майже 7 000 публікацій про дефіцит пального. Уже самі ці цифри свідчать, що проблеми з бензином зачепили росіян значно більше, ніж обговорення самих українських ударів. Наймасовішою поведінковою реакцією місяця стала паливна паніка.

У регіональних Telegram-каналах кількість публікацій про дефіцит пального зросла з 50–100 на тиждень наприкінці травня до понад 2 000 в останній тиждень червня. У «ВКонтактє» динаміка була схожою.

Втім, важливіша за саму статистику — географія. Черги з'явилися не лише в регіонах, які зазнали ударів, а й у місцях, куди жоден безпілотник ніколи не долітав. Пальне там переважно ще було, але люди почали сумніватися, що воно залишиться й наступного дня.

Щойно російська влада починає, немов мантру, повторювати, що «все під контролем», люди вирушають заправляти повні баки — про всяк випадок.

Показово й те, кого росіяни звинувачують у появі черг. В обговореннях дефіциту пального Україна здебільшого згадується лише як констатація факту: «увесь цей паливний ажіотаж почався після удару по Московському НПЗ». Натомість гнів спрямований на внутрішніх винуватців.

Одні дорікають своїм співгромадянам за паніку: «Просто припиніть скуповувати бензин, як дурні, і ціни не зростатимуть! Згадайте гречку». Інші звинувачують перекупників: «Дякуємо ділкам, які скуповують усе так, ніби це останній раз у їхньому житті».

Ще інші покладають відповідальність на російську владу. Найбільше вподобань зібрав коментар: «Найбагатша на нафту країна — і тепер купуватиме її в інших. Ганьба банді Путіна».

Усі ці коментарі набрали сотні, а подекуди й тисячі вподобань від інших користувачів. Сусід із каністрою, «спекулянт», губернатор, уряд — росіяни шукають винних насамперед усередині власної країни.

Підсумовуючи: панічне скуповування виникає в будь-якій країні, коли певний товар зникає з продажу, і саме по собі не є політичною позицією. Відновлення виробничих потужностей, перерозподіл запасів, імпорт і нормування можуть послабити дефіцит. Черги на АЗС не означають, що крах режиму вже близький, хоч би як нам цього хотілося, а дискусії в соціальних мережах не є прогнозом майбутніх протестів.

Однак українські удари по російських нафтопереробних заводах у червні все ж змінили одну важливу річ. Довіра до влади знижується не лише на рівні слів, а й у поведінці людей. Росіяни дедалі частіше шукають відповідальних за ситуацію всередині власної країни та намагаються отримувати більш достовірну інформацію звідусіль, тільки не від офіційної влади.

І російський політичний режим дедалі більше стикається з проблемою: попри величезні пропагандистські ресурси, поведінка населення змінюється у напрямку, який є вкрай небажаним для влади. Головна причина полягає в тому, що Сили оборони України дедалі більше наближають війну до повсякденного життя росіян. Ту саму війну, яку Росія розв'язала проти України чотири з половиною роки тому.

‍