Український переклад аналітичної статті, опублікованої англійською мовою в The Kyiv Independent.

Автори: Любов Цибульська та Андрій Сухарина

Коли ми розпочали цю серію навесні, ідея була простою: щомісяця детально аналізувати п’ять найпомітніших українських ударів углиб Росії та з’ясовувати, як їх переживають самі росіяни.

Це третя частина — і формат довелося суттєво змінити.

У липні п’ять «найзначніших» ударів було завдано вже приблизно до середини місяця, а список тих, що заслуговують на увагу, продовжував поповнюватися. Тому цього разу ми не складаємо суворого рейтингу: спочатку коротко про удари по нафтовій інфраструктурі, які для росіян уже стали звичним явищем, а потім про головну подію місяця, яка взагалі не фігурувала в наших попередніх матеріалах.

Почнемо з нафти, адже тут добре видно, як швидко зміщується планка.

4 липня дрони завдали ударів по нафтовому терміналу в Санкт-Петербурзі та порту Висоцьк на Балтійському морі. 6 липня, вперше за час війни, дрони досягли Омського нафтопереробного заводу — найбільшого нафтопереробного підприємства Росії та останнього з 11 найбільших виробників бензину, яке до того часу не зазнало ударів; він розташований за 2 500 кілометрів (близько 1 553 миль) від українського кордону.

У ніч на 8 липня Саратовський нафтопереробний завод припинив роботу. 11–12 липня українські безпілотники підпалили Сизранський нафтопереробний завод — згідно з супутниковими знімками, вогонь охопив установку АВТ-5, а друга установка первинної переробки, АВТ-6, зазнала значних пошкоджень; переробка на заводі була повністю зупинена.

13–14 липня ціллю став «Газпромнефтехім Салават» у Башкортостані — майже 1 500 кілометрів (932 милі) від України.

Крім того, в середині місяця український морський безпілотник знищив патрульний корабель Федеральної служби безпеки «Ізумруд» поблизу Новоросійська — саме той корабель, який у листопаді 2018 року брав участь у захопленні українських катерів у Керченській протоці.

Полювання на «тіньовий флот» також тривало: Сили безпілотних систем завдали ударів по майже двохстах суднах «тіньового» флоту у Чорному та Азовському морях. Хоча масштаби пошкоджень кожного судна не завжди можна оцінити самостійно, кожен удар було знято на відео.

Те, що ще рік тому стало б головною новиною тижня, тепер — лише один рядок у щоденному огляді. І це помітно навіть у російських регіональних спільнотах, за якими ми стежимо.

Наш моніторинг охоплює близько 1 000 регіональних груп у Telegram та «ВКонтакте» — від Пскова до Хабаровська, — де росіяни зазвичай обговорюють питання житлово-комунального господарства, ціни в місцевих магазинах та дрібних чиновників, і набагато рідше — такі «дрібниці», як геополітика чи війна.

Головною новиною липня, звичайно ж, стали склади «Wildberries» — найбільшого торговельного майданчика Росії.

Тон обговорень навколо «Wildberries» помітно відрізняється від тону обговорень «звичайних» ударів. Ми проаналізували 223 793 реакції під публікаціями в Telegram про склади та 1 174 336 — під усіма іншими публікаціями про удари за той самий період.

Серед інших реакція «молитва/складені руки» становила 17,6%; під публікаціями Wildberries — лише 4,4%.

Водночас частка реакції у вигляді обличчя клоуна, яку часто використовують для глузування, сягнула 15,3% проти 9,6%.

Це свідчить про значно більш саркастичну реакцію на удари по торговельному майданчику, хоча сам смайлик не дає змоги точно встановити, над ким саме користувач глузував — над Україною, «Wildberries» чи російською владою.

Реакції на дописи про удари по «Wildberries»

Частка окремих реакцій у вигляді емодзі в Telegram порівняно з дописами про інші об’єкти ударів, 1 липня - 2 серпня 2026 року

З коментарів помітно, що гнів спрямований не лише на Україну. Не бракує й антиукраїнських висловлювань — вони зустрічаються приблизно в 7–8% коментарів.

Однак поряд з ними постійно лунають нарікання на владу, правлячу партію «Єдина Росія» та засоби протиповітряної оборони: разом вони становлять близько 5% коментарів у Telegram та 9% — у «ВКонтакте».

На останній платформі кількість скарг на власну сторону навіть трохи перевищує кількість нападів на Україну.

«Цікаво, чи підуть після цього співробітники та продавці Wildberries голосувати за «Єдину Росію»?», — коментар, який набрав найбільшу кількість лайків під публікацією з Краснодара (339 лайків).

«Навіщо взагалі платити податки, якщо держава не може тебе захистити?», — 199 лайків з окупованого Криму.

«Краще б вони нам виплатили премію», — 160 лайків під дописом про нагороди, вручені працівникам складу.

Хтось цитує Орвелла про війну, яка «має тривати вічно без перемоги, щоб зберегти існуючий лад». А хтось у Тамбові простими словами пояснює суть поняття «подвійного призначення»: «Власниця Wildberries знала, що через її компанію проходять підсанкційні компоненти для безпілотних літальних апаратів, саме тому вона й додала це положення у форс-мажорні обставини».

До речі, про форс-мажорні обставини: 7 липня, за одинадцять днів до першого удару, набула чинності оновлена угода «Wildberries», яка не передбачала компенсації за товари, знищені внаслідок «падіння безпілотного літального апарату».

Пізніше торговельна платформа все-таки почала виплачувати компенсації, але їхні суми часто не відповідають розміру збитків.

Що обговорювали російські регіональні спільноти після українських ударів

Кількість дописів у Telegram та «ВКонтакте», в яких згадуються окремі цілі ударів, 18 липня — 16 серпня 2026 року

За понад 25 років перебування Путіна при владі російське суспільство значною мірою втратило свою громадянську самосвідомість та традиції політичної активності.

У реакціях, які ми спостерігаємо, російський громадянин — у цьому конкретному випадку підприємець — часто поводиться так, ніби він не є стороною конфлікту, а лише третьою стороною: просто живе своїм життям, продаючи шкарпетки чи стильні тактичні смарт-годинники.

Війна десь там, по телевізору. І коли їхній бізнес руйнується, вони сприймають це з майже дитячим нерозумінням: «Але що ж ми зробили?».

У Threads або X також можна натрапити на дописи «звичайних росіян» — не пропагандистів чи активістів, а звичайних людей, для яких ще донедавна війна була лише подією на екрані.

Вони описують свої страждання та економічні збитки, а небайдужі українці активно коментують ці дописи: іронічно, саркастично, агресивно.

У відповідь ці росіяни пишуть: «Мене не цікавить політика», «Я просто виконував свою роботу», «Я ніколи не робив вам нічого поганого», «Чому ви так агресивно ставитеся до нас?». Вони говорять так, ніби перебувають поза цією війною: російська держава — це одне, а вони — зовсім інше.

Ймовірною причиною цього є негласна домовленість, яку російська влада підтримувала зі своїм суспільством протягом багатьох років.

Це було надзвичайно просто: не втручайся в політику, тримайся осторонь, залишайся «маленькою людиною» — і тебе залишать у спокої, а натомість ти отримаєш певний рівень життя та безпеку.

Протягом чверті століття для значної частини суспільства це справді працювало. А тепер пересічний росіянин, який робив усе «за правилами», щиро не розуміє, чому саме він опинився під ударом: він переконаний, що виконав свою частину угоди.

Чесно кажучи, невідомо, куди саме виллється це відчуття несправедливості.

Можна уявити, як одного дня збанкрутілі підприємці вирушать на Кремль, як колись це зробив Пригожин, але це радше схоже на фантазію. Можна уявити й протилежне: що невдоволення буде спрямовано проти України й підживить мобілізацію громадськості — але це також малоймовірно, оскільки й це вимагає самоорганізації. І ми не бачили цього на попередніх етапах війни, можливо, за винятком Курської операції, і навіть тоді лише частково.

Найбільш буденний сценарій полягає в тому, що нічого драматичного взагалі не відбудеться, а роздратування просто осяде як ще один шар на давній ерозії: російська версія суспільного договору тріскається, але не там, де очікувала влада, і не так гучно, як нам хотілося б.

‍